Нинішні читання Святого Письма про це, що в боротьбі завжди потрібно бачити головну ціль і не тратити сил на побічні зайняття.
Вони, хоч самі по собі можуть бути добрими, але відволікають від основної цілі і послаблюють нашу колективну силу. Іншим таким вірусом може теж виступати надмірна увага на то, що говорить довкілля про нас. Святий Павло це висловлює такими словами: “відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо”.
Апостол ще звертає увагу на два додаткові чинники боротьби. Перше, що не всі в добрій боротьбі перемагають, але тим не менше їхня заслуга однакова. Друге, що в боротьбі треба опиратися на “велику хмару свідків” – праведників, святих, героїв, які завжди є кругом нас – нам тільки треба їх бачити й почути.
І останнє про поради Павла до християн-євреїв: що і переможці і переможені не мають на тому зупинятися на лаврах чи оплакуванні, і думати про заслуги чи компенсацію, а кожний зокрема нехай далі “біжить витривало до змагання, що призначене йому”. Зовнішня, суспільна, церковна, державна справа вимагають від нас головно внутрішньої роботи, щоб бути успішними.
Ці принципи, – що внутрішні переконання стають основою нашої публічної дії – повторюються в євангелії від Матея. Там, це сказане по різному. Найбільш ефектне речення таке: “Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той мене недостойний.” Тобто, щоб йти прилюдно за Христом, треба спочатку вповні Йому внутрішньо віддатися – і словом, і ділом.
На тому не закінчуються ясні євангельські вказівки. Вони повторяються по іншому – будь внутрішно переконаний, вправляйся приватно, щоб коли прийде нагода могти природно публічно так само поводитися. Ось послухаймо: “Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. А хто мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.”
На кінець Євангеліє повторює вже висловлену ідею, що важливо в боротьбі мати ясну ціль і не відволікатися по дорозі, навіть для того, щоб думати, яка особиста користь мені буде з того, коли настане перемога. Ісус Христос, запевняє, що кожна боротьба буде нагороджена сторицею. Ось слова з яких нам треба черпати наснаги: “І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.”
Про це, що це не пуста філософія чи демагогія, нам вказує життя святих всіх часів і народів.
Саме цього духу, сили, наполегливості, цілеспрямованості хочу побажати всім нам.
Проповідь о. Михайла Димида на Неділю “всіх святих” 2020 р.
Послання Апостола Павла до Євреїв 11, 33 – 12, 2. Євангеліє від Матея 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30
